Petrovich, Ші Доля Зайвих Не Дає

А доля зайве не дає.
Всі люди нам для чогось дані.
Хтось все життя з тобою в такт пройде,
а інші лиш до повороту, до прощання.
Є ті, що зроблять лиш ковток
у чайній паузи з тобою, дадуть безцінний досвіду урок,
відчалять тихо
від твого прибою.
Для всього час відведений давно.
Хоч як ти й долі
не цуралась,
зустрінеш знову
ти колись того,
на кого
і не сподівалась. Ми змінюємось з кожним новим днем,
крізь біль і радість, крізь вогонь і втому.
Ми вже не ті,
ким були під дощем,
і не повернемось до старого дому.
Є і ті, що залишають слід зі шрамами в душі страшними.
І тільки віри щирої прихід дає життю новій найбільші сили.
Вони ламають наш звичний хребет, змушують серце битися
інакше.
Кожна зустріч це новий портрет,
що стає глибшим, хоч, може,
важчим.
Ми боїмося
втрат і перемін,
тримаємось за тіні, що згасають.
Але життя - це нескінченний обмін, де старої шкіри
душі відпадають. Хтось забрав спокій,
а хтось дав крило.
Хтось навчив бачити світло у пітьмі.
Все, що з нами
колись було, це лише пазли
у великому ритмі.
Не клич минуле,
не тримай навмисно.
Те, що пішло,
звільнило місце змінам. Коли в душі
від спогадів затісно, дай шанс новим,
незвіданим глибинам. Доля
зайвих не дає.
Ти змінюйся, лети,
не зупиняйся.
Зустрінеш знову ти того,
на кого
і не сподівалась.