Ваня Barsik Білі Соколи

А може і я колись крила розправлю, усі свої болі за вітром відправлю.
Полину туди, де світанки ясніють, де рідні обійми від горя зігріють.
Ой, як би ж то знати, де доля чекає.
Чому одних ліпить, а інших ламає?
Чому одним небо дарує свободу,
а іншим лишає у серці негоду?
Ой, білі соколи, білі крила. Чом доля людська так несправедлива?
Вам небо відкрите, вам воля без краю.
Я теж маю крила, та чомусь не літаю.
Ой, білі соколи, візьміть і соколю.
Може, і синього неба знайду свою долю.
Я так хочу із вами навчитись літати, полетіти за обрій, щоб горя не знати.