Olena Lahoza Феніксом

Я падала, я віру втрачала,
Безмовно у небо кричала.
Я йшла у пітьмі між роками,
Збирала себе своїми руками.
Я рани свої сама лікувала,
І світло у темряві вперто шукала.
Я феніксом з попелу встала,
Себе відродила з вогню,
І крила сильнішими стали,
Душа одягнула броню,
І знову живу та кохаю.
І там, де шуміли негоди,
Де земні правили води,
Де сили мене покидали,
Справедливості марно чекала та,
Щоб себе відродити,
Іноді треба і пекло прожити.
Я феніксом з попелу встала,
Себе відродила з вогню,
І крила сильнішими стали,
Душа одягнула броню,
І знову живу та кохаю.
Я сонце-стихія, я океан,
Я більш нікого не шукаю,
Я сама собі капітан.
Я більше не зламаюсь ніколи,
Бо з мене вже досить доволі зі шляху
Свого не зійду, крізь вогонь спокійно пройду.
Свободи вже знаю я ціну для мене,
Це диво безцінне.
Я у
Феніксон з попелу встала,
Себе відродила з вогню,
І крила сильнішими стали,
Душа отягнула броню,
І знову живу та кохаю.
Я сонце стихія, я океан,
Я більш нікого не шукаю,
Я сама собі капітан.